Я бачила дубок на сірій скелі,
Він коренем у тріщині зроста,
Чи морем пахнуть думи невеселі?
Чи вабить серцевину висота?

І руки простягає дерев’яні
До сонця, розігнати снів імлу,
Та кубляться над Ялтою тумани,
Прилігши опочити на яйлу