***
А сонце – павук на нитці –
Гойдає прозорий спокій.
І котиться по картинці
Тепло на чотири боки.

Злітаються, як до меду,
Святі і голодні, й грішні,
І пхаються всякі недо-
Слова і думки невтішні.

Влипаєш у павутиння,
І сохнеш, неначе муха.
Аж раптом колиска синя
Бринить біля вуха. Слухай,

Усе це не має змісту.
Бо в неба колисці всі ми.
Осанну співає місту
Весна, що зайшла крізь стіни.

31.01.18   ©   Василь Кузан