укр       рус
Авторов: 407, произведений: 38864, mp3: 330  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2017.10.27
Распечатать произведение

Алексей Кацай

Дон Кіхот

Коло світла..
Танок…
Болеро…
Й зореліт, схожий чимсь на наваху…
Вже достигло до звуків ядро
круговерті Чумацького Шляху.

Поряд брили,
частинки і пил,
метеори і, навіть, планети
сиплють у cante grande світил
радіоперешкод кастаньєти.

Сто безодень лягло до Землі.
Ста сигналів акорди в лакуни
угрузають, тихішають і
двигунів обриваються струни.

Тиша,
наче глянсована ртуть…
Світло важчає ртуттю цією.
І палаюча зла каламуть
розгортається до апогею.

«Дульсинея!!! – кричить Дон Кіхот,
геть засліплений і геть оглухлий. –  
Я тебе захищу
від німот!..
Я не вірю, що звуки ущухли!  

До останнього скрику мого,
до фламенко останньої ноти,
я долатиму кляте ядро,
мов галактику – давні пілоти!

Їхнє зоряне лицарство є
раси нашої сонячна риса…»
Зорельоту
              наваха
                        стає
променем, що нагадує списа.

І стає зрозумілим закон
аварійної втрати орбіти:
як тяжіння
бере у полон,
його треба собою зважніти.

Й розплескавши фотонів нутро
по поверхнях
ста протуберанців,
прохромити
стокляте ядро
звагою андалуського танцю.

«І нехай я у рубці один,
і нехай в недовірливій позі,
із навахою взявши спочин,
Санчо Панса спить в анабіозі,

знає ядерних сил моноліт:
ми Великого Вибуху діти –  
як в старий не вернутися світ,
доведеться новий світ робити.   

З нот, любові,
шляхетства і мов
вітру.
Не вітряків установи».
Рвуться струни гітарні,
немов
струни давньої
світобудови.

Швидше мчить
зореліт «Росинант».
Бій новий, мов нова одисея.
І кричить кожен світ,
кожен квант:
«Ми станцюємо ще, Дульсинея!..»

2017
© Алексей Кацай
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2017 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании