*** Не живеш – закарбовуєш дати І чекаєш від Бога й світів Коли дні захисних кольорів Будуть краплями-кулями падати На долоні, на груди, між брів… Не воюєш – у кожному тілі Бачиш тлін – жовті тіні невдач. Не сурмач перемоги – втікач У сади райські – спогади білі, У кривавий загорнуті плащ. Не ідеш – здобуваючи рани, Робиш мітки на міфах доріг. І, скрутивши недолю у ріг, Тягнеш руки до першої панни, Хоч молитись на неї не зміг. Не кохаєш – малюєш ікони Що підпалюють храм – не свічки. А хребет, понад міру гнучкий, На собі приколисує втому Й розпинає слова-світлячки. 28.03.17
|