Справжня слава почалася з болю.
Зірка моя – пташка золота –
Пуповину спалить – буде воля –
Глибочезна срібна висота,
Що п’янить, немов вино зі снігу.
Пахне кров’ю й димом золотим.
Я пишу свою прощальну книгу,
Сонцю помолившись перед тим.

Шрами – поцілунки злої долі –
Навхрест на душі моїй лежать.
Адже я, поет, – все більше воїн
В світі, де закон вогню й ножа.

А моя поезія солона
Хоче жертви...
Так в усі часи,
Якщо ти народний, не салонний,
І в тобі космічні голоси.

Я плачУ.
Не плАчу.
Океанно.
Окаянно у мені і скрізь.

Спить душа, порвавши три баяни,
Вмерти відказавшись навідріз.

Проклятий, немов моя країна,
Ще росту... пасу свою тоску.
Друг старенький вистрілив у спину,
Й так свинцеву від бандитських куль.


Прийде Муза.
Буде кава з тортом.
Висота перейде в глибину.

Світ цей чистий, наче совість чорта,
Переллю у серце – і засну...

8 серп. 12.