Бути? Не бути… Набуте в дорозі Муляє плечі, тягне у розпач… Плаче печальними мріями розум Пекло душі поглинає нас. Повінь Ні, не весни, а набутих невтілень Тілу не дасть відпочити допоки Мучити будуть вчорашні провини, Винними ріками витече кров з нас. Пекло душі – найстрашніша покара. Карієс віри, заворот долі… Зашморгом волі Поволі Знедолені і Пересичені трутні Бити, питати, судитимуть строго За власні гріхи, За нездійснені мрії. Сльози Марії впадуть попід ноги, Покотяться голови: Викрики, ловИ! Треба щоб вижив, Щоб вижав це поле, Тобою засіяне маком кривавим. Просто не хочеться жити в безодні. Пекло душі заповняє весь простір. Спазми думок переповнюють мозок, Спокуса молитви вповзає між ребра. Так треба. Так треба – хтось каже. Кому це так треба? Хтось в’яже, Хтось ріже… І свіже повітря уже не рятує, І кров не нуртує. На кінчику бритви Лиш сльози молитви. Зневіра Молитви... |