За стіною, в сусідів, пищить немовля. (Мабуть, надоїло в пелюшку). Пожадливо всмоктують спраглі крани пахощі тотального нужника. Я давно уже вирахував: у кубатуру моєї кімнати вміщається 30 трун. Це і є прожитковий мінімум, виходячи з розрахунку: живий, поділений на мертвого, дорівнює десяти. Єдине моє віконечко повік зачароване північчю. Погожого дня, по обіді, на засклених лоджіях панельного будинку ловлю сонячні зблиски. Заздро дивлюся на капітулянські прапори чужих простирадл. Понад дев’ятим поверхом читаю метрові літери нашого сокровенного “Слава КПРС!”
|