Нічого – більш, ніж щось.

Змерзліна на підошві.
Нарешті, добродошлі
і січень грудолютий на зубах.
Химерний образ миру
привидівся упиру,
що пише в братовбивчий альманах.

На вулиці відлига,
та за вікном хтось диха.
Чувалося таке не впершиню.
Сполоханий,бо чую,
як  до дверей крокує
звірюка, мов метелик до вогню,

бо чує страх мій лютий
і м*язи жахом скуті.
В десниці і в шуїці по ножу.
Всадити їх у тушу,
звільнити йому душу,
але вже у піджилках я дрижу.

Спинився за зверима.
Розтанута змерзліна
калюжно затікає під поріг.
Недишно причаєний,
в куток дивлюся темний,
де висить освячений оберіг.

Звіюка в двері гупа.
Зробити з нього трупа
Требує охололий серця стан
Та двері вилітають
І тут я убачаю,
що звір той ніхто інший, як я сам…