Я блукаю в пустелях своїх безнадій,
Зустрічаю у вирії сивиї мрії,
Я шукаю того, хто б мені відповів,
Чи то я? Чи не я?
Підійміть мої вії!

Я впізнаю в собі світ любові й краси,
Я залишу Мару, хай собі кам’яніє,
Я до неба дістану пелюстком на весні.
Тільки но підійміть мої вії!

Підійміть мої вії тисячу літ
До і після приходу пророку зі сходу,
Що поцупив той незайманий світ,
Де ховалась душа мого народу.

Я розправлю крила,
Я по сонцю злечу,
За Богдана і за Мазепу
Я поставлю свічу!

І посміхнеться Тарас,
І схаменеться русин!
Підійміть мої вії!
Тай вставайте з колін!