Виталий Круглов***Не варто питати засніженим пізнім зітханням — зіткали таке полотно і не плач, а плати, за те, що судилось. Судинами ринви рвуть камінь важкого повітря, і вітру, мов смак кислоти. Забути, як бути, і бігти облудою буднів, віднині мені дивуватися годі на дні. Чужою тобою спасати провулки безлюдні у ртутному грудні чи вже не у ньому — над ним. Писати птахами короткі послання, щоб після, шукаючи сенсу спинити дрижання руки. У річці листком наближаюсь, де більшають числа... Усе зміг простити, окрім оцієї ріки...
|
2008 © Виталий Круглов |