Ванда НоваВін говоривВін говорив. А ти стояла поруч, Мовчала. І блискучий, наче німб, Чи то коштовний королівський обруч, Висів пихатий місяць понад ним. А він звивав з любові білий дим, І, як фіґляр, ним огортав зап'ястя, І майоріло небо, ніби стяг… Він говорив – а ти ковтала щастя, щоб животіння виспіло в життя. І пахло фіміамом забуття… Стояла ти і мучилась думками, які щодуху мчали, як хорти - Чи ті слова – як філософський камінь - Чи потече з них струмінь золотий, Чи з них зростуть небачені світи…
|
2008 © Ванда Нова |