Опубликовано: 2008.03.15
Поэтический раздел: Юмористическая и ироническая поэзия

Владимир Самойленко

ПІЇТА  (НА МОТИВ ЛЕРМОНТОВА)

Відколи враг мене призвів
Нещаснії писати вірші,
Я людям всім осточортів
І остогид від трясці гірше.

Я твори всім читав свої,
Бажаючи братам науки,
Од мене ближнії мої
Тікали, мов од скаженюки.

І в попіл голову я вбрав,
Зложив поезію в торбину
І світ за очі почвалав
Шукати правди у пустиню.

Далеко від людей лихих
Собі я оселився в гаю,
Там серед птахів лісових
Я вірші голосно читаю.

Коли ж крізь села й городи
Я крадуся попід тинами,
Цькують мене й старі діди
І тюкають на мя устами.

І кажуть дітям: цей піїт
Був гордий, з нами він не вжився,
Дурний хотів запевнить світ,
Що мир без нього б провалився.

Глядіть на дурня ж ви цього,
Який він миршавий і бідний,
Як під віршами гнеться бідний,
Як зневажають всі його.
1887

Гумористична перифраза на вірш М.Лермонтова "Пророк".

© Владимир Самойленко
Текст выверен и опубликован: Александр Некрот

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: http://poezia.org/ru/id/12281/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2008 © Poezia.ORG, archives