Йосип СтруцюкПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ
Уже зірвали маскхалат
з тонкого поліетилену
і якось невпопад й невлад
вІн з висоти у натовп глянув.
І заперечити не встиг,
як вгруз у постамент всім зростом.
ПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ
ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ В ЛУЦЬКУ
Уже зірвали маскхалат
з тонкого поліетилену
і якось невпопад й невлад
вІн з висоти у натовп глянув.
І заперечити не встиг,
як вгруз у постамент всім зростом.
Отак поставили - і стій.
Стояти ж в бронзі не так просто.
Й не стерпів хтось: — Ну говори!
Хіба не рад новому дневі?
Глянь — українські прапори
підперли українське небо!
А площа все росла й гула,
але чомусь вона не рідна.
Затис в кріпацький свій кулак
круте козацьке підборіддя.
Задумався. А чи згадав
недавню нашу веремію.
Звичайно, то не їрунда,
а він по-іншому не вміє:
навідмаш правдою — в лице,
якою б не була та правда!
І буде мічений за це
як зліва, так, можливо, й справа.
Він скаже нам: "Раби Москви,
варшавське сміття ви й понині!
Скажіть, чим хвалитеся ви?
Що не в усьому, може, винні?
Що вас сюди, на цей майдан,
недавно ще, як бидло, гнали..»
" Звичайно, то не їрунда,
а він, бач, іншого не знає.
Він знає тільки, що навпроти
такий же лисий, як і він,
не кантувався без роботи,
і не одного з глузду звів.
І так же йшли тоді до нього.
І ті ж ішли. І майже з тим.
Звичайно, слово важить много,
якщо на кант його звести.
І зводили. В горлянки впершись,
аж вивертали животи.
Як і останнім, так і першим,
прийшлось крізь той шабаш іти.
І сонце меркло у зеніті,
і стали тіні невиразні.
І той, навпроти, у граніті,
приймав парад повзучих блазнів.
Здригалися від оргій стіни:
"Да здравствует!" і "Хай живе!"
А із трибун оті, постійні,
вели в абсурд народ увесь...
І викинув Шевченко руки,
а виявилось — рук нема.
— Якщо такі терпіти муки,
то краще, хлопці, — в каземат.
І вниз ступив у натовп людський
з бучного свята — просто в будень.
— Якщо вже збракло місця в Луцьку,
то тут стояти я не буду!
|
1965 © Йосип Струцюк |
