Ванда НоваКропиваСиньо-синьо поряд мене мерехтить - необачно не відводиш очі ти... До судоми розтривожила ця синь - чародійства пригадалися часи… Задрімав на хвильку нерозважний мій - я чар-зілля сиплю нишком у напій, Сколочу у чарці темну каламуть, в сон тобі наворожу себе саму… Хоч не відав, любий, досі ти зажур, гострий біль у серце голкою всаджу - розіллється, наче трута, ярий жаль, І сягне рука по волю, до ножа… Не врятуєшся, коханий, далебі, я давно тебе призначила собі - протече за вінця наймиліша з кар - та й упустить ніж ослаблена рука …Як закрапає уперше з білих стріх, Ти примарою прийдеш на мій поріг, де омріяні тепло і супокій і обійми відьми, лагідні й чіпкі… - Мила, що було те зілля чи трава? - Кропива, мій любий, просто кропива… |
2007 © Ванда Нова |