укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44153, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2007.08.14
Роздрукувати твір

Олександр Афонін

Полтавщина

Полтавщина… Забите і забуте
Людьми і світом це старе село.
Все в бур’янах, і тільки вітер люто
Гойдає височенне те зело.
Вздовж вулиці похилені паркани
Й садочків здичавілих непрохідь.
Як вартовий — одна лиш баба Ганна
Біля воріт щовечора стоїть…
Стоїть, стоїть… аж поки не стемніє,
Все дивлячись у вулиці кінці.
Може, дріма, а може, просто мріє,
Як прибіжать веселії гонці
І скажуть, що з далекого Сибіру
Син приїздить не зовсім, погостить,
А мо’, й про те, що донечка з Алжиру
До мами із онуками летить.
Які ж вони? Вже стільки літ минуло.
Не дай-но Бог, ще можна й не впізнать.
Життя пройшло — як літо промайнуло.
Тепер дітей та смерті лиш чекать.
Ой, чи діждусь дітей, уже й не знаю.
Он півсела на могилки пішло.
Одарки і Петра давно немає,
А їх дітей мов зовсім не було.
Вже третій місяць пенсію не носять
Та, дякувати Богу, ще жива…
Які-бо вже он китиці на просі —
Це значить зовсім скоро вже жнива.
От посвяткую! Намелю пшенички
На жорнах і спечу розкішний хліб,
Зварю й борщу горщечок невеличкий —
Капуста є, а ще й підходить біб.
А мо’, й тоді на свято, на ужинки,
Підійде хтось із дальнього кінця,
Хоч зараз нам усім непереливки —
Днів п’ять уже не бачила лиця.
Стемніло вже, нікого знов немає.
Самотність — це життя мого вже суть.
Боюсь, помру, і поки хтось те взнає,
Кістки селом собаки рознесуть.
Мар’яні добре, хоч вона хворіє,
У неї ж бо живий ще чоловік,
А я сама. Про близьких лише мрію…
Полтавщина… Наш двадцять перший вік…

2007
© Олександр Афонін
Текст вивірено і опубліковано: модератор

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні