укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44153, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2021.09.12
Роздрукувати твір

Іцхак Скородинський

Нелюбі моїй. Вир



Нелюбі моїй
І затулившись плечечком

От...
Вже не осінь,
а зима,
осріблена
засніженими
кронами.

... А відображення твоє
у світлі завіконня,
слова шпурляючи невлад,
та затулившись плечечком,
кидає свій нещадний
зирк,
мені,
у спину...

Розсекречена -
зітхаєш шумно,
тягарем,
відображаючи
балясину...

З тобою, чесно слово, ясно все.

... А от, мені - що ?!
Що, мені ?

... Отут, отак от і стояти,
і в неосяжність повторяти,
те, що зведе мене з ума.

"- Уже не осень.
... А зима."
Авжеж!
Зима...

* * *
Ніжність за горло

Що ж, ти, ніжність, за горло ?!

Як боляче, боляче...
Боляче!

Боже...

Як боляче.

Серце від крові гарячої клинить ...
Вгамуйсь ...
Проклинаючи долю свою, я кидаюсь...
Та, доля при чому?
Життя це, та …

Ніжність за горло !!!
І, боже, як боляче ж, боже...
Як, боляче!

Пам'ять птахом в долоні -
клюється ...
Пищить …

То, у небо її!

Я пробуджую клятий вогонь -
і, дурепа яка -
все чим жив,

Я жбурляю...

У вогонь цей жбурляю від тебе листи,
я іх,

оскаженілий,

кидаю, кидаю, кидаю...

Раптом, бачу!!!

У тому вогні проступають слова,

-Боже, та що ж наробив...
Я, як сич, шепочу

Та відлуння мене зачіпає ледь, ледь ...

Тиша.

Бачу...

Слова,
крізь вогонь,
ті слова,
що були трепетливі для нас дотепер.
Здрастуй, миленький! - в попіл,
луною
-Прощай!
Розлетілись в вогні, наче зграя пестливих птахів.
- Обіцяй ... назавжди ... будь моїм ...

- Обіця-я-яй !!!

Обіцяй же — у пал цей лице нахиляю і бачу відлигу.

Як в пресвітле зникає.

- Навіки ...

- Любов…

І як корчиться в тому ж вогні.
- НЕНАВИДЖУ !!!



* * *

Від ознобу очей відсахнувшись

Від ознобу очей,
любов'ю обпалених

...відпрявши,

відсахнувшись від тіла,
що дихало
потягом пристрасті...

Як боялася я...

Ось,

підійдеш та притиснешся,
підійдеш
...та
...притиснешся.

Нелюб.

...Мій

* * *

Від ознобу очей,
коханням обпалених,

...відпрявши,

відсахнувшись від тіла,
що дихало спрагою щастя,
як боявся,
що –
раптом –
підійдеш і притиснешся,
підійдеш і притиснешся...

Нелюба моя.

* * *


А після

Коли побачиш...
Що короста тьмяної краси зійшла з лиця,
і зразу же, усе життя твоє...
Враз проступило крізь нього,
неначе зруб бездонного колодязя,
наповнився…

А тут і я іще,
неголений та стомлений,
давним-давно пробачений...
Й забутий…

І ще, і ще!

Як не приховуй,
ти помітиш
здивування
всією невблаганністю,
також,
твого
старіння…

Ти будеш,
як колись-то,
посміхатися,
як в новину
почнеш
у зазірки
кидатися...

А після...

ДОВГО, ДОВГО, ПЛАВИТИ ЗІРКИ…

Щоб хоч на вулиці - не розридатися…

* * *

Нема тебе на світі

А ти,
пішла?
Пішла.
ПІШЛА!
Неначебто, померла.

І я, ось,
начебто не пам'ятав,
та де ж,
ти,
де ти?

Та й відсував
в слова,
в діла.
До того ж
малі діти...
Коханка.
От життя-буття,
тут спробуй, відірвися,
так трахне в лоб -
засвоїш вмить,
оці от, теревені ...

А от вночі, та замість сну,
у стогоні жалю,
я згадував нелюб свою і разом з нею жив ...
Я плив туди,
де не було
тим пристрастям моїм,
межі....

І в знов згорав,
як в давнину.
Летів і розумів,
що, не було
ну, не було,
ніяких псячих сил...

Утримати тебе
у жмені.
Розкрив долоні, і...
Нема!
Я здох — прости, прощай ...,
Цей прощавай, він, як лишай,
стригучий в смерть мою.

Дожив…
Світанок…
П'ю свій чай.
Курю.
Та щось жую...
От,
достобіса!
Доста, доста!!!

І раптом, діти ж, діти!

Та,
спазм,
пішла.
Пішла,
ПІШЛА...

Нема тебе на світі.

* * *

Життя-буття

Чому мені здається...
Що?
Що не померла ти.

Закрию очі, ось ти.
Близько, близько…
Губами по щоці проводиш,
і!!!
І жадібно так, дихаєш...

Ось, тільки…

Так!

Начебто париш.
Тремтячи тілом,
танеш,
танеш,
танеш.

І, серце роз'ятривши,
вивільняєш…
Свідомість вивільняєш ти мою,
задля буття на цьому світі...

У безщасті дожування.

* * *

... Прости та прощавай, душа моя, рятуйся та лети на горяний наш світ.

Ну, скільки можна мучити це тіло,
та й передсмертний комп пищить - клінічна смерть
прийшла таки до мене.

Але, ця клята клятьба Гіппократа!

І, всі разом,
реаніматори накинулись на труп.
Даремно я не слухався порад -
у своєму ліжку нам корисніше вмирати...
Якмога далі від ретивих ескулапів.

Розряд!

... То прощавай, душа моя, рятуйся,
лети на горяний наш світ,
а от мені туди - ні-ні ...
Я зрозумів - свідомість у приматів
миттєво випаровується там від спеки
господньої любові.

О, як хотів би,
як хотів би я -
ані живий, ні мертвий
парити в спогадах про те, як ми з тобою...

Розряд!

Ну все …
Я ж дихаю, дивіться ...
Я навіть ворушу губами...
Я так стараюся...

Однак, продовжимо!

... От зоряний садочок спогадів,
я в ньому,
пливу.

... А там і ти, загублена у лихолітті забуття
халатик запахнув,
як нібито летиш,
до мене -
вся ніжність,
вся терпіння
та журба.

... І чутно,
ледь-ледь чутно, спів,
про те, що пресвята ця діва
згасла, як свіча ...

... А ГОВОРИЛИ - ГРИП !!!

Який же я мерзотник,
ВІДПУСТІТЬ !!!
Я вимагаю смерті од ковіду.
І негайно…

То ж, припиняю дихати,
чекаю -
бути може,
що ти прокинешся і пригорнешся,
як колись,
в часи, коли кохання колихало нас
...Моя нелюба.

Розряд!

Іще,
іще!!!
ІЩЕ?!
... Ні, ці так просто не відпустять!

Прощавай, душа моя.

Лети вже у своє привілля ...

Мені ж у тім єстві вербальнім
залишатись...
Та, до того ж
чую, чую -
заробив ...

Мій «пламенный мотор»,
і разом з диким болем
ще й повернулося
бажання щось перевести...
Чи подих,
чи щось на українську
перекласти.

Та!
Боже, боже ж мій!
Ну, скільки можна мучитись з оцим, так званим тілом.

...............................
Русский вариант
...............................



Моя нелюбимая
(цикл стихов, длиною в жизнь)


От озноба глаз,
опалённых любовью,
отпрянув,
отшатнувшись от тела,
дышавшего жаждою счастья,
как боялся я –
вдруг –
подойдёшь и прижмёшься,
подойдёшь и прижмёшься…

…Моя нелюбимая.

* * *

Отшатнувшись от глаз

От озноба глаз,
опалённых любовью отпрянув,
отшатнувшись от тела,
дышавшего жаждою страсти...
Как боялась я,
вот,
подойдешь и прижмёшься,
подойдёшь и
...прижмёшься.

Нелюбимый.
Мой...

* * *

Уже не осень. А… зима.

Уже не осень, а зима
посеребрила кроны…

…А отражение твоё
в пространстве заоконном –
то отвечает невпопад,
то, заслонившись плечиком,
бросает беспощадный взгляд
мне в спину…

Рассекречена –
вздыхаешь шумно и легко,
изобразив с улыбкой нечто…
С тобой всё ясно.

… Ну, а мне – что?!

А мне что?!!!

…Так вот и стоять,
и задыхаясь повторять,
то, что сведёт меня с ума…

- Уже не осень…
…А зима.

* * *

Что я пил с этих губ

Твой двоящийся образ
отчетливо так разделен был
на тогда и сейчас…

Что осталось в сейчас волновало,
Но тенью, беспамятной тенью…
А… что было меж нами –
Казалось – закрыто навек и умрет вместе с телом…
Но, поди, ж ты!
Бессонница…
Блюз…

- Ты! –
была виновата – хриплю – Ты одна…
И сжимаясь под осыпью колких осколков,
Понимаю – закляк, чтобы выжить,
Вычеркивал из подсознанья…
Убегал на край света,
Спивался, сжигая,
Бесполезное время…

Но, поди ж, ты!
Отчетливо – звезды!
Вижу звезды, они зажигались в глазах…
Облик твой странноцветный луною в окне…
…И так явственно слышу слова,
что свивались в клубок, и плескались, как рыбы в затоне…

…И как блики, легчайшие блики текли по губам…

Что я пил с этих губ?!
И, зачем мне все это, зачем?
…Задыхаясь, шепчу, задыхаясь, что ты оказалась права –
черновик моей жизни бездарен –
мы просто спасались,
мы какое-то время дышали друг другом, а после…
Все, что после – предзимняя блажь.…

Рассветает…

...И вот они, новые ритмы,
Заглушая мой блюз,
молотками отбойными рвутся сквозь стены
и грохочут победно –
- ДО-ЖИТЬ, ДО-ЛЮБИТЬ, ДО-ТЕРПЕТЬ!
…И вот так – целый день, помогая,
помогая дожить, дожить, дожить, дожить…

* * *

Короста красоты сойдет с лица,
вся жизнь твоя проступит сквозь неё –
как будто сруб бездонного колодца
наполнится…

А тут и я еще, усталый и небритый,
давным-давно простивший и забытый…

Как не скрывай – заметишь удивление
неумолимостью и твоего старения…

Ты будешь – как когда-то - улыбаться,
передавать приветы, сплетни, просьбы…

А после
ДОЛГО, ДОЛГО, ПЛАВИТЬ ЗВЁЗДЫ…

Чтоб хоть на улице – не разрыдаться…


* * *

Ушла…
Как будто умерла,
и я не помнил – где ты…
Отодвигал…
в слова, в дела…
К тому ж, жена и дети…
Любовница…
ЖизневорОт – попробуй, оторвись –
так трахнет по башке – поймешь –
как неразменна жизнь.
…И только ночью, вместо сна,
при расслабленьи жил,
я вспоминал свою любовь
и вместе с нею жил…
Я плыл туда, где есть придел
двоящихся страстей…
Как вновь – сгорал,
как встарь – шипел,
и понимал – нет сил…
и не было, чтоб удержать
тебя в своей горсти…
Ладонь разжал –
…и нет тебя.
Я сдох –
прощай…,
прости…
Простипрощай
он, как лишай,
стригущий жизнь мою.
Дожил…
Рассвет…
Хлебаю чай…
Яишницу жую…
Отодвигаю все…
Дела,
к тому ж, жена и дети…
И вдруг! Сквозь спазм –
У-у-ушла!
Ушла…
УШЛА…
НАВЕРНОЕ,
…УМЕРЛА!!!
И нет тебя на свете.

* * *

Всё время кажется, что ты не умерла…
Глаза закрою, вот ты. Близко, близко…
Ладонью по щеке проводишь и глядишь…
… И жадно дышишь.
… Жадно, жадно дышишь!

Вот, только…

Да!

Как будто бы паришь,
дрожа от счастья и переливаясь –
таешь…
И, сердце растравив, освобождаешь…
Сознание моё освобождаешь
для жизни без тебя…

… Без жизни для тебя.

* * *

…Прощай, душа моя, спасайся, лети на горний свет.

Ну, сколько можно мучить это тело,
прибор пищит – клиническая смерть,
но – клятва Гиппократа, и все разом,
РЕАНИМАТОРЫ набросились на труп…
Напрасно я не слушался советов.
В своей кровати умирать полезней…
Подальше от врачей…

Разряд!

…Прощай, душа моя, спасайся,
лети на горний свет,
а мне туда – ни-ни…
Я понял – там сознанье человека
мгновенно испаряется от жара
любви господней, о, как я хотел бы…
Ах, как хотел бы я –
ни жив ни мертв
парить в воспоминаниях…

Разряд!

Ну, все …
Дышу, дышу, глядите…
Я даже шевелю губами…
Я так стараюсь…

Но!
Однако же, продолжим!

…Звездный сад воспоминаний,
я в нем плыву…

… О, это ты, забытая моя,
халатик запахнув,
как будто бы летишь,
ко мне летишь –
вся, нежность,
вся, терпенье,
вся, участье…

… И слышно,
еле-еле слышно пенье,
о том, что пресвятая эта дева
угасла, как свеча…

… А ГОВОРИЛИ – ГРИПП!!!

Какой же я мерзавец,
ОТПУСТИТЕ!!!
Мне очень нужно умереть…
Сейчас же…

Перестаю дышать
и терпеливо жду,
быть может… -
ты очнешься и прижмешься,
ко мне прижмешься,
…нелюбимая моя.

Разряд!

Ещё!
Еще!!!
Ещё?!

… Нет, эти не отпустят!

Прощай, душа моя,
лети на горний свет…

Мне остается тело…
И к тому же,
я слышу, слышу,
заработал…

Мой пламенный мотор,
и вместе с дикой болью
вернулось, вдруг,
желание…
Дышать!
Но!
СКОЛЬКО МОЖНО МУЧИТЬ ЭТО ТЕЛО!!!

2021
Харків віртуальний
© Іцхак Скородинський
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні