В лису і,
абсолютно навіки,
тверезу голову  -  цвях,
дзенькнуло,
немає вже,
чарівництва у вираженні почуттів,
а душа...

Задубіла.

Ні, я ще можу,
Сашком, коханим моїм
прикинутися
та збацати
чогось такого.

Свистунець я тепер...
І ось,
тільки свистулечка,
все,
що залишилося.

Мені.

Треба ж,
якось,
в тенетах Інету,
хоч чимось,
у сметану простір збиваючи.

Намагатися...

Не потонути.